11.04.2012 17:33
-
170 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Пан-Я

Вже не моїй

Ти знаєш, ми все одно ще колись побачимось, 

Ми все одно ще хоч раз поговоримо, 

В обіймах щирих тихенько заплачемо, 

Ненависть оту без вагань переборемо. 


Ти віддаси свої руки моїм рукам,  

В очах твоїх втоплю страх я той неземний 

Коли кричав, що ніколи тебе не віддам, 

То я не знав, що крім нас є вони. 


Ти знаєш, нам ангели повернуть ті миті. 

Ми знову замерзнем в осіннім в трамваї. 

Та будуть то сни, нетривалі й розмиті, 

То інше життя - тут є зло, тут про диво не знають. 


Ти назавжди там залишишся,  

де не буде місця для інших,  

А я тебе охоронятиму,  

навіть якщо ти не знатимеш.  


Таке життя, так сталось,  

ми не знали як утікти від них.  

Ти жити будеш, як жила,  

а я себе повільно вбиватиму. 



Львів, 11.04.2012

Публікації: Пан-Я

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 29.12.2015 14:40  Марієчка Коваль => © 

Симпатично. 

 11.04.2012 22:59  Каранда Галина => © 

вірш сильний своєю емоційністю, тому вад не помітно. 

 11.04.2012 22:04  Тетяна Чорновіл => © 

Буває, тема зачіпає, то на негаразди з римами і ритмом не звертаєш уваги. Тут якраз цей випадок. Мабуть, Ви хотіли бачити вірш саме таким, яким він вилився на емоційному сплеску. 

 11.04.2012 21:51  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую. Писати теж було важко.

і дякую, що оцінили. Тут може трабли з римою, але якщо повільно читати, і спробувати прожити емоціями ті 2 хв читання, виглядає не так вже й погано..

 11.04.2012 15:58  Тетяна Чорновіл => © 

Болючий вірш! Важко читати!