Ляпас долі
Розбите обличчя, заюшене кров’ю
І нерви у вузол скрутило давно,
Це доля шмагає, так ніжно з любов’ю,
А ти мов актор у німому кіно.
Як в Божім писанні, щоку підставляєш,
То ліву, то праву, то дві водночас.
За що тебе б’ють, напевно все знаєш,
Раз пошепки просиш «Давай іще раз».
Замориться доля і оберти стишить,
Повірить – розкаявся, скаже – іди.
З минулого тихо, без дозволу знищить,
Усіх помилок збагровілі сліди
м. Кривий Ріг, квітень 2012
