Великдень
Великдень вмиває лице…
Може плаче як Бог на ослиці,
Що зібрати не зміг нас в одне,
Зберегти від падіння й руїни.
…Заблукав у прадавніх пісках
Наробивши біди у Єгипті.
Пам’ятає свій зоряний час,
Води-стіни в червоному морі.
Втеча поспіхом, трав гіркота,
Прісний хліб не солений із лоєм.
Лобне місце, Адама могила
Перемішана з кров’ю і медом.
Поспіх жертви, зневага життя.
Кров невинна стікаюча долі
По одвірках чужого житла.
І приречених розпач і сльози.
Утікай, поневолений царством,
Та від себе уже не втечеш.
Будеш гнаним, царями, народом.
Світ собі підкоривши увесь.
Твій пророк, поневолює душі.
Розділяє думки мечем.
Багряниця Його благодаті
На раменах лежить хрестом.
Всі ми лиш втікачі від свободи,
У пустині табун саранчі.
Умивається день великодній
Дивлячись на мої думки.
Продають, викупляють, торгують.
Що вартує таке воскресіння?
Все одно цинічно обдурять.
Нагородою - знявши хреста.
Ви мене привели до могили.
Плащаницею очі закрили.
Про воскреслого щось говорили.
Мою душу як милість просили.
Не віддам. Гіркі трави і опрісноки
Ваших слів не спокусять мене.
Теплі сльози оті великодні,
Вип’ють трави благодатним дощем.
Дрогобич, 2012
