Рідна хата

з рубрики / циклу «Матусі»

Сумує хата не стало мами,

Вікнами плаче, немов очами,

Її матуся щиро любила,

Білила, мила, сил не жаліла.

Образи на стінах у рушниках,

До них молилась по вечорах,

Немов живе все у оселі,

Вишиванки на стінах такі веселі.

Троянди квітнуть, ромашки, бузок,

В рамках фото з любих діток,

З дітками рамки трішки потіснились,

Поряд онуки вже з’явились.

Килими на стінах такі простенькі,

А серцю завжди вони миленькі,

Голубі вікна, білі фіранки,

Які чудові в хаті світанки.

Ціла гора ще подушок,

Пір’ячко дерла все для діток,

Куди не глянеш рук мами слід,

Пройшло у праці багато літ.

Всьому ладу мама давала,

Втоми не знала, все працювала,

Тепер все лишила, дуже стомилась,

А хата гірко бідна журилась.

Більше нікому не буде мила,

Її матуся одна любила,

Давно рідненька вже спочиває,

А хата й досі все пам’ятає.