Хіросіма. Хокку спаленого міста...
Друге сонце засяяло
На небі ранкового міста.
Обвуглена гілка сакури…
***
У невеличкому японському містечку
Малюк-школяр – допитлива дитина –
Йдучи за руку з дідом по-малечку,
Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма?
Дідусь, примруживши вузькі старечі очі,
Здійняв обличчя у безхмарне небо,
Згадавши морок ядерної ночі,
Подумав: Розказать? Чи все ж не треба?
Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль,
Останній зойк людей в горнилі пекла,
Від багатьох лишилась тільки тінь,
Вкарбована навічно в буру цеглу…
То був серпневий теплий ясний ранок:
І місто вже ставало до роботи,
Дітиська бігли гратися на ґанок,
У кожного були якісь свої турботи…
Все зникло в одну мить: яскравий спалах,
В якому злилось світло тисяч сонць,
Шалений смерч змітав усе без жалю,
І все довкола спопеляв вогонь…
А потім - довга ніч в пожеж кривавім світлі
Крізь тріск уламків стогін де-не-де…
В той день у трьохсоттисячному місті
Загинула третина всіх людей.
То був день перший ядерного горя –
Страшний кошмар для кожної людини.
А скільки знищило людей іще потому
Заражене каміння Хіросіми!..
І як почуєш дзвін тривожний над рікою,
Що твердить всім: за злочин – божа кара!
Спусти на воду свій ліхтарик паперовий
І прошепчи тихенько: сайонара.
***
Тисячі вогників
Пливуть по чорній воді.
Скалічені душі...
Івано-Франківськ, листопад 2009р.
