Маленька жінка
Йшла по землі засніжено-спекотній,
Маленька жінка з косами до п’ят.
Чом їй красуні - йти одній, самотній,
Чом не схилитись в ніженьки панят?
У неї очі - сріблом оповиті,
І моря синь - прихована на дні.
А гори-груди в стан дівочий влиті,
Є голос-щебет - даний їй одній.
Зелене плаття в квітах різнобарвних,
Та коси-ріки - в золоті степів.
Є мрії юні у чеканнях марних,
Ще не примхлива, молиться в журбі.
І не підвладна мачусі сердитій,
Знов не потрібна сестрам і братам.
Отак і йти їй далі - гордовитій,
Такій самотній, по своїм шляхам.
м. Кривий Ріг, червень 2012р
