Квітки не винні
з рубрики / циклу «Перші болючі почуття»
Квітки не винні, що вони зів’яли,
І я, мабуть, не винна, що пішла.
Ми просто чогось іншого бажали,
Ну а насправді знов прийшла весна.
Зіткнулись сонце й місяць у двобої.
Цей новий день старим був, наче світ.
Ти ринувсь в пошук зустрічі з собою,
А я чекала ще коло воріт.
Ми не розбіглись і не розійшлися –
Ми нарізно згубились в черемші.
Щось лиховісне було у тій висі,
Хоч йшли до неї ниточки душі.
Ми ж вийдемо з цього чортополоху,
Я віднайду полин, ти – нагідки.
Ми просто розгубилися потроху
Й не винні в цьому, як і ці квітки.
