До сонця
До сонця, до опіків
стеляться, пнуться,
Білими квітами - руки дітей.
Промені стиглі в серцях обізвуться
Жаром чи пеклом воскових свічей.
Очі відкриті, в надії, зволожені.
Дивляться мовчки.
Чекають… від кого?
Долі давно небесами узгоджені,
Роздані - іншим,
Їм лишки убого.
Покинуті рідними, без права на щастя,
Без права рости у любові сім’ї.
Навряд тим сторицею щедро воздасться,
Хто в зародку долі, бездумно кроїв.
Та тягнуться паростки,
Вірять у «завтра».
Очі довірливі сяють, горять.
Пошепки з вуст розлітається мантра,
Руки майбутнє своє сотворять.
м. Кривий Ріг, червень 2012р
