В обіймах ночі
В обіймах ночі, в місячній колисці,
Укриті ковдрами із теплих сновидінь,
Думки заснули, але зовсім близько,
Підкралась тихо, від сумління тінь.
І вже не сплю, вуста шепочуть сповідь,
Якісь смішні, беззахисні слова.
Сумбурні речення ненависті й любові
Нестримне серце в небо вилива.
Згадалась юність, чергове кохання,
Таке мінливе, як весняні дні.
Мама жила у марних сподіваннях,
Відомих звісно, тільки їй одній.
Перед мовчанням місяця-монаха,
Відкрила закутки гріховної душі.
Він промовчав, лиш росами заплакав,
Намисто сліз лишив на спориші.
м. Кривий Ріг, червень 2012р
