Порозумілись

з рубрики / циклу «Мої гуморески»

Прискіпливо дивиться на Ганну Данило,

- Що з тобою жінко це життя зробило?

Колись був у тебе гнучкий тонкий стан,

Коси, мов у серпні колосистий лан.

Губи, мов троянди пишні пелюстки,

Ще й такі медові і такі смачні.

А зараз, що сталось на себе подивись,

Підійди до дзеркала добре роздивись.

Де поділась ніжність і рум’яні щоки,

Не такі у тебе і ще Ганно роки.

Стан гнучкий дівочий, де скажи шукати,

Все злилося в купу, що тут пригортати.

Слухала уважно не мовила й слова,

Дуже вже вражала чоловіка мова.

- А тепер послухай, що буду казати,

Краще тобі було мене не чіпати.

Подивись на себе, де дівся той козак,

Все в тебе Данило зараз вже не так.

Де чуб кучерявий, твої пишні вуса,

Не раз серце плаче, як я подивлюся.

Що з тобою зараз живіт аж обвис,

Немає козацьких вже давно тих рис.

Де ті поцілунки, слова про кохання,

Лиш одне хропіння з вечора до рання.

Час забрав з собою юність і красу,

Але я над іншим голову сушу.

На дівчаток юних досить задивлятись,

Смерть уже скоро скаже в дорогу збиратись.

Хоч не пишні коси, а стан не гнучкий,

Але краще вдома, як йти до повій.