Де ти?
Ти поруч? Чи тебе немає в світі?
А може ти живеш в моїх думках?
Вже осінь грає листям в жовтім цвіті,
А я одна. Тебе немає навіть в снах.
Як часто помилялась я в коханні:
Ковтала сльози і наказувала далі йти.
Життя проходило і в щасті і в риданні,
А поруч все одно були мені чужі.
На самоті проходять дні і ночі.
Знайомі, друзі та тебе нема.
Твоє ім’я не знаю, не бачу твої очі
Та знаю, що тебе впізнаю я.
Ти є десь. Принце мій казковий!
Як я, самотнім ходиш по житті.
Високий? Світлий? Кароокий?
Не знаю я. Та я тебе впізнаю по душі.
Ти моя казка, лицар мій незнаний,
Ти теж мене шукаєш по світах.
Мій мушкетер. Мій мрійник. Мій коханий,
Десь наші душі встрінуться в зірках.
Але... Сьогодні ти не прийдеш знову.
І я не знаю де тебе шукати...
Сльоза і біль співають колискову.
Без тебе важко в світі існувати.
Мій принце, ми зустрінемось в дорозі,
Не розминемося на роздоріжжі днів.
В своїй засмученій, заплаканій тривозі
Моя душа тебе впізна із сотні снів.
Колись весною, коли гаї співають,
Або зимой, коли природа спить,
Чи в літню пору, коли зірки сіяють
Моє серденько змучене переболить.
Та зараз осінь. На душі не спокій.
Іду сумна під проливним дощем.
Ти де? Високий? Світлий? Кароокий?
Десь теж ідеш під дощовим плащем.
Для тебе в серці місце я лишаю,
Бо ти прийдеш, не дивлячись на час.
Незнаний принце, я тебе кохаю!
Не знаю де і як, та доля зведе нас.
13.10.2006
