Бентежне серце поета
Поглядом звабним красуня
Знову тебе досягла,
Серце поета пульсує
І попеліє до тла.
Ти зазираєш у вічі -
Світло у них, каламуть?
В такт вам пульсуючі свічі
Марева дивні плетуть.
Що за мигтіння на стелі?
Чий це бентежний політ?
Він пелюстками устелить
Вами придуманий світ.
Те, що раніш не дозволив,
Нині поєднує вас,
Ви - у магічному колі,
В просторі пахне екстаз.
Ваші вуста вже німіють
Від поцілунків жаги,
Руки на тілі - мов змії,
Пристрастю рве береги.
Ти шаленієш, мов вітер,
Ти проникаєш наскрізь.
Дотиком ніжності витер
Всі її крапельки сліз...
Марево зникло нарешті,
Просиш - "Красуне, не йди!".
Серце поета бентежне
Вічно у пошуках див...
