Одній рідній душі
Крізь тебе немов протікаю рікою,
Аж серце пришвидшує звичний свій хід,
Я душу штовхаю твою у політ,
Торкаючись крилець худою рукою.
Ти вміла й сама проти вітру іти,
Хребта не зігнувши покірно додолу,
Навчилася біль гамувати лиш болем,
При цьому й усмішку щасливу нести.
В пустелю за нами ніхто не піде,
Самотні сліди лютий вітер закурить,
Та ти проганяй з свого серця зажуру –
Бо завтра настане омріяний день!
Подякуєм Богу – бо ми ще живемо,
Бо серце не втратило здатність любить,
Бо неба безмежжя над нами висить
Й душа досі прагне до свого Едему!
Торкаюсь вустами до твого чола,
Крізь тебе немов протікаю рікою,
Я вже не боюся того, що накоїм,
Душа моя ніжно твою обняла...
