Роздвоєння.

Прийшли у храм душі моєї дві постаті молитись. 

Одна в куток забившись шепотіла, 

Б’ючи себе у груди щось просила. 

А інша, кроками, смілива 

Аж до жертовника поважно приступила 

І впевнено та владно говорила: 

- Такі як я, твоя міцна твердиня. 

Не творю зла, пощуся й десятина 

Завжди зо мною, приготовлена і вчасна. 

Молитва - неспотворена, правдива. 

На моїх плечах вся ота храмина. 

Ото, що скиглить, не мені рівня. 

А постать у кутку не слухала й не чула, 

Себе вважала храмові негідна, 

Очей опущених не піднесла. 

Лиш шепотіла: - Господи згрішила. 

Себе ні трішки не жаліла, 

Не визнання, а прощення просила. 

Пішли обоє. Зробилась в храмі тиша, 

Лиш дві залишені молитви 

Під куполом чомусь зависли. 

Мені з цим жити. 

Ні оправдати, ані осудити. 

Дрогобич., 2012 01 27