22.07.2012 18:40
-
248
    
  8 | 8  
 © Андрій Гагін

Лінії

з рубрики / циклу «Спіралі нашого часу»

Контури, лінії, йдуть, повернулися;

Вектори-прагнення, світло по вулиці.

Кроками, колесом, поглядом, вірою -

Раптом змішалося стрічкою білою.


Всі поєдналися, вишиті долею,

Чи почуттям, чи стремлінням і волею.

Не досягне квінтесенції тиша -

Вир, круговерть, або крок, що залишив.


Кожна частинка мов цілі життя,

Шлях, перехожі, хода,  майбуття.

Вулиця, спека, жага, діалоги,

Кроки і погляди, втома, дороги.


Власного подиху тут не відчути -

Глибоко сховані радощі, смути.

Десь серед цінностей, і поміж цілі,

Вектори вітру лише зрозумілі.



Б.Ц., 14.07.2012

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.07.2012 23:24  Каранда Галина => © 

клас! люблю таке, дуже-дуже гарно, ривками наче, а цілісно.

 23.07.2012 13:32  Недрукована 

Ох ці лінії, ці вектори!
Враження, ніби біжиш по величезному шумному місту.
Нє, не зразу біжиш, а як Вова сказав, "розганяєшся"!
Дуже сподобалось!)))

 23.07.2012 13:06  Володимир Пірнач => © 

Шикарний текст,
Ритм просто ульотний, читав ніби розганяючись.
Просто супер.
Плюсую.

 22.07.2012 20:07  Сашко Новік 

взагалі круто. а вектори вітру зрозумілі лиш у географічних координатах)

 22.07.2012 19:48  Ірина Затинейко-Михалевич 

плавно, наче та вишита стрічка - тчеться Ваш вірш і заставляє себе прочитати ще раз і ще раз!!! Дякую за задоволення від чудової поезії!!!

 22.07.2012 19:23  Деркач Олександр => © 

Цікава графіка

 22.07.2012 19:00  Крісман Наталія 

А мені пригадалося моє давнє про веремію життя, десь років надцять тому писане, перші проби...
Колись сказав хтось ”Суєта”.
Вона завжди була і буде.
Бо ми крізь всі свої літа
ЇЇ породжуємо всюди.
 Ось русла вулиць, наче нерви,
Потоком людяним спливають.
Цей рух без спину, без перерви,
В якім всі люди місце мають.
 Усе спішить, нагору пнеться,
Звиває, бореться, вирує,
Повзе, біжить, вперед несеться,
Радіє, плаче і сумує.
Людське створіння прагне жити
І відродитися бажає.
Цього нікому не змінити,
Все в муках родиться, вмирає.
 Ми всі шукаєм місця свого
Під сонцем вічної омани,
І прагнем вийти на дорогу,
Що квітом вкрита, не бур’яном.
Які незвичні колорити
І незбагненні візерунки,
Та наші долі ними вкрито
І проштамповано стосунки.

 22.07.2012 18:46  Тетяна Чорновіл => © 

Лінії, контури, вектори, вишита доля! Якась математична витинанка! Гарно!