27.07.2012 16:02
-
227
    
  3 | 3  
 © Крісман Наталія

Площина світло-щастя

Вимальовує Хтось поміж нами незримий місток,

І нікому, крім нас, це не видно у зареві ночі,

Дотягаюсь крильми, зазираю у Вічності очі,

Доторкаюся суті, якої нам зорі пророчать,

Прориваю заслін нерозквітлих бажань і думок...

Лиш ковток, лиш єдиний любові ковток

Дай мені влити в серце, таке від зневіри схололе,

Аби легше босоніж пройти по колючому полю,

Свої нерви розтяті вітрами надій обезболить,

Аби силу знайшла я останній зробити свій крок

В небеса, що чекають, мов мати на свою дитину,

Що згубилась у хащах і збилася на манівці.

Йду на Твоє тепло, голос янголів, бачу вже ціль -

Площина світло-щастя чекає на мене в кінці!

Ну а зараз - горю, випиваю життя до краплини,

І колись в сяйві зір перероджусь... в небесну зорю...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.07.2012 15:46  Деркач Олександр => © 

Площина світло-щастя - звучить як закон, як формула буття... сподобалось

 27.07.2012 16:31  Ірина Затинейко-Михалевич 

глибоко - може тому і важко розуміти цю поезію мені!

 27.07.2012 16:27  Каранда Галина => © 

цікава форма.