27.07.2012 16:02
-
128 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Крісман Наталія

Площина світло-щастя

Вимальовує Хтось поміж нами незримий місток,

І нікому, крім нас, це не видно у зареві ночі,

Дотягаюсь крильми, зазираю у Вічності очі,

Доторкаюся суті, якої нам зорі пророчать,

Прориваю заслін нерозквітлих бажань і думок...

Лиш ковток, лиш єдиний любові ковток

Дай мені влити в серце, таке від зневіри схололе,

Аби легше босоніж пройти по колючому полю,

Свої нерви розтяті вітрами надій обезболить,

Аби силу знайшла я останній зробити свій крок

В небеса, що чекають, мов мати на свою дитину,

Що згубилась у хащах і збилася на манівці.

Йду на Твоє тепло, голос янголів, бачу вже ціль -

Площина світло-щастя чекає на мене в кінці!

Ну а зараз - горю, випиваю життя до краплини,

І колись в сяйві зір перероджусь... в небесну зорю...

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 28.07.2012 16:29  © ... => Деркач Олександр 

Залишилось мало - лише її відшукати))) 

 28.07.2012 15:46  Деркач Олександр => © 

Площина світло-щастя - звучить як закон, як формула буття... сподобалось 

 27.07.2012 16:41  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

коли писала це - наче сама занурилась у якийсь стан нірвани, на нормальну голову сама не до кінця розумію, як таке написалося))) 

 27.07.2012 16:31  Ірина Затинейко-Миха... 

глибоко - може тому і важко розуміти цю поезію мені! 

 27.07.2012 16:30  © ... => Каранда Галина 

Я вже помітила, що у мене різні почуття линуть у різних формах, моя лірика полюбляє останніми часам таку... Дякую, Галино! 

 27.07.2012 16:27  Каранда Галина => © 

цікава форма.