Тетяна Чорновіл Палає сонцем небосхил
Забравши простір весь у часу.
На сполох, часе, бий не зразу,
Багрянцю тло, небес окрасу,
Тобі чарує ніч довкіл.
Верб зачудовані гуртки
Зглядаються в води видіння,
Де ллється барва ніжно-синя
До сонця сонного проміння
Й лілово скапує в листки.
В вербовім буйстві верховіть,
Де ніч у сонних барвах грає
Заходу марево безкрає,
Душа барвисті сни вбирає,
В чарівних спалахах горить.
31.07.2012 11:25 Деркач Олександр => © |
 Гарно, і красиво , і знову форма!! - завидки беруть)) |
29.07.2012 18:27 Сашко Новік |
 гарно. відставити барахлить)))) |
29.07.2012 16:12 Каранда Галина => © |
 полагодили? УРА!!!!! не барахліть! колір віршу співпадає з кольором картинки. Красиво. |
29.07.2012 15:47 Ем Скитаній => © |
 клас! "...де ллється фарба ніжно-синя до сонця сонного проміння й лілово скапує в листки..." - яка краса! |
29.07.2012 14:51 Оля Стасюк |
 Дуже гарно) Не знаю, чому, але нагадало адажіо з балету "Лускунчик":) |
29.07.2012 13:02 Крісман Наталія |
 У часу вкрали простір? |