30.07.2012 18:07
-
180 views
    
rating 5 | 6 usr.
 © Крісман Наталія

Кола на воді

світло стелиться з неба синього

упираючись в морок всесвіту

люд несе хрести із провинами

по спіралі все в світі вертиться

що написано – мусить статися

загаїлися душі скверною

йдем над прірвою, не спиняючись

і нема назад нам повернення

мрії падають зорепадами

кого кликати? не докличешся

час спинитися - небо зрадами

аж по край Землі вже наситилось

загубилися вищі істини

їх давно уже позрікалися

не знайти джерел із пречистою

що написано – нині сталося

сяйво душ людських вже потьмарене

небеса не шлють людям милості

замуроване сонце хмарами

і не чутно слів "Боже, змилуйся!"

сонце світові не дає тепла

світло світові не несе надій

спопеляючи все довкруж до тла

залишаючи кола на воді

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 02.08.2012 01:09  Ницик Андрій => © 

Гарно! :) 

 01.08.2012 00:12  © ... => Ницик Андрій 

Я усупереч всьому в життя таки вірю -
Вірю в те, що не будуть порожні подвір`я,
І малинівки-птахи в вогнистім убрАнні
Будуть дзвінко співати людині щорання.

Я так вірити хочу, що квіти і птАхи
Не побачать, як людство ітиме на плаху
Під важким тягарем всіх гріхів цього світу...
Вірю - прийде Весна і ми будемо жити!

І далеких руїн зникнуть привиди сірі,
Знов у душах воскресне загублена віра,
Хлинуть теплі дощі і земля запарує...
Людство впевнено в завтра дорогу торує! 

 01.08.2012 00:00  Ницик Андрій => © 

Ух... Аж моторошно: "Не спинити його - надто сильний розгін". А ось "Люди ранок новий дочекають?!.." нагадало фільм про пожежників, які першими пішли гасити вежі, і яких завалило уламками. Вони також чекали... 

 31.07.2012 23:33  © ... => Ницик Андрій 

Воно мені надто вже просилося на волю, в мене бувають такі пророчі вірші, як і сни, колись написала вірша одного після побаченого уві сні, а за якийсь недовгий час горіли будинки-близнюки в Америці... ось він...
 
Кровоточить світило, мов рана глибока,
І прокляття летять аж до самих небес.
Ви хотіли нового Месію й Пророка?
Це для вас Князь пітьми знову з пекла воскрес.
 
Небеса вивергають розпечену лаву,
Переляканий люд поглядає на це.
Хто затіяв для нього вселенську розправу?
Визирає з пітьми його хиже лице.
 
Ще лютіший оскал, перероджений Каїн,
Із-за згарищ будинків сміється мов він,
Свіжу жертву для себе, здається, шукає,
Не спинити його - надто сильний розгін.
 
На терезах життя переважило Зло,
Все пітьма навкруги полонила.
Невідомо, кому нині ще повезло -
Чи живим, а чи тим, хто в могилах...
 
Ще й сьогодні до нас долинають здаля
Відголоски війни, що стихає.
Кровоточить світило, в судомах земля.
Люди ранок новий дочекають?!... 

 31.07.2012 23:08  Ницик Андрій 

Ну й вірш! Перечитав кілька разів! На жаль мене не полишає образ 2-ї Світової Війни. Наскільки я зараз розумію, то її прогнозували, можливо ще задовго до неї самої ("що написано - мусить статися"). Людство йшло до війни планомірно, цілеспрямовано. І ось вона прийшла ("що написано - нині сталося"). А світло, яке не несе надій - то вибухи. А кола на воді... Навіть моторошно казати. Але вірш гарний!!! 

 31.07.2012 21:24  © ... => Деркач Олександр 

Таке чую вперше стосовно своїх віршів... Дякую, Олександре! 

 31.07.2012 21:22  © ... => Тетяна Белімова 

Дякую, в мене бувають такі "видіння"... 

 31.07.2012 14:12  Деркач Олександр => © 

Класно, можна сказати - Еклезіастно! 

 31.07.2012 11:12  Тетяна Белімова => © 

Справжня постмодерна візія!!!