16.08.2012 23:37

-

231

8 | 8

 © Наталка Янушевич

Розстріляний з`їзд кобзарів

Непрохана зима. Мовчать дерева голі.

По скринях – голоси, по людях – тихий зойк.

Вмирає пісні плоть, загорнута у горло,

І рвуться нерви струн. І нищиться зв’язок.

А поки кобзарі укупі безборонно,

Поповнюють архів, готують товарняк.

В нажаханих дерев за ніч сивіють скроні,

Бо тягнеться уздовж траншея, мов струна.

І моторошно так, що дихати несила…

Задобрили бійці порожні шлунки ям.

Та ж кобзи, мов жінки, під серцем тих носили,

Хто залишив пісні у спадок солов’ям.