17.08.2012 15:33
-
545
    
  3 | 4  
 © Анатоль

Я стою біля моря

Я стою біля моря, кидаю на вдячність монету...

Я стою біля моря в надії не бути чужим.

Це йому лиш сьгодні, напевно, скажу по секрету,

Як змінилось життя, коли в ньому тебе я зустрів.


Випадкова ця зустріч? Скоріше, так малося стати.

Я не знаю! Та й знати, напевно, не треба мені.

Ми зустрілись удвох! Символічною стала ця дата,

Коли пісню прощальну дзвінок проспівав дітворі.


Я стою біля моря і згадую наші моменти...

Твою посмішку щиру і блиск неймовірних очей.

І свою поведінку, хай, іноді, все ж таки вперту,

І ті щирі розмови у темряві літніх ночей...


Я кидаю монету в надії сюди повернутись,

Та не сам! Бо одному це зовсім не треба мені.

Тож, дозвольте до Вас із питанням сьогодні звернутись:

"Чи знайдеться все ж місце мені у твоєму житті?"...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.08.2012 22:36  Лідія Яр 

Сподобалося. Наче пісня. Ну, оте Ви, мабуть дійсно зайве, раз уже було ти всюди.

 17.08.2012 16:14  Каранда Галина => © 

А Вам скажу, що дуже гарний вірш.:)

 17.08.2012 16:13  Каранда Галина => Тетяна Белімова 

мій улюблений розмір:)) Дуже сподобалося. єдине - увесь вірш на ТИ і раз на ВИ... може "...дозволь же до тебе з питанням..." ?

і ще питання до філологів.  я раніше твердо знала, що  єдино правильний наголос - кИдаю... а зараз   таке з тим наголошенням наплуталося, що я вже не впевнена... тому адресую питання філологам...