Я стою біля моря
Я стою біля моря, кидаю на вдячність монету...
Я стою біля моря в надії не бути чужим.
Це йому лиш сьгодні, напевно, скажу по секрету,
Як змінилось життя, коли в ньому тебе я зустрів.
Випадкова ця зустріч? Скоріше, так малося стати.
Я не знаю! Та й знати, напевно, не треба мені.
Ми зустрілись удвох! Символічною стала ця дата,
Коли пісню прощальну дзвінок проспівав дітворі.
Я стою біля моря і згадую наші моменти...
Твою посмішку щиру і блиск неймовірних очей.
І свою поведінку, хай, іноді, все ж таки вперту,
І ті щирі розмови у темряві літніх ночей...
Я кидаю монету в надії сюди повернутись,
Та не сам! Бо одному це зовсім не треба мені.
Тож, дозвольте до Вас із питанням сьогодні звернутись:
"Чи знайдеться все ж місце мені у твоєму житті?"...
