Зриваю дзвінки один за одним
І дощ проклинаю невдячний.
Ти, певно, забудеш, а може і ні…
Якщо не забудеш – пробачиш.
Ні в чому не винна… безглузді слова…
Безглузде прощання… і вітер.
Від скромності нудить. Таблетки? Дарма.
Працюю backspace-ом. Радіти?
Вслухаюся знов в телефонні гудки.
Вдивляюся в серце… не плаче.
Один за одним знов зриваю дзвінки
І знаю напевне – ПРОБАЧУ.