Безвихідь
розстріляю розірву зітру
з кулемета
гарячим свинцем
і жахнусь
упаду
кричатиму
мовчки
до автоматної черги у скронях
раненим звіром конаючи наберу повні жмені жалю
не втечу
від себе уже не втечу
до світанку той морок
в оправдання
як в плахтину благеньку зберу
навмання
шкандибаючи
піду
по забутих стежках
по слідах перворідного Каїна вбивці
з підземелля нутра свого безнадію його підніму
і благатиму
так як зумію
научи
научи як вдається тобі з оцим жити
я ж такий як і ти
безнадійний любити терпіти
земля Норд не приймає давно втікачів
обійду для годиться зачинені брами
сяду старцем сліпим
прохачем безнадійним
юродивим
блаженним
пройдисвітом
