Коханій
Виноград уже сонця достатньо зібрав
оповивши лозою твою кам’яницю.
В темних ягодах кисло-солодка печаль
за роками, що кануть у вічність.
Не впіймати, вони як зірки,
можна лиш загадати бажання.
Гроно стигле, зумієш, зірви.
Будеш ти, буде в мене кохання.
А як ні, сам зберу те вино до відерка
а ти видихнеш: «як тебе я люблю».
То все осінь, швидка і нестерпна,
та від чару омани тебе збережу.
Огорну падолистом в обіймах сховаю,
то не ми, то достиглі уже непомітно роки
я не їх, я тебе наче травень кохаю.
Що нам осені жаль, завивання, тужливі пісні…
Гарна ніч і лише цвіркуни
повертають мене із небес до землі,
звідки пнеться у небо початок лози.
Не лишайте його одного журавлі.
А над стиглим коханням невласні роки.
Ми - прадавні коханці.
Ми - іще молоді.
Дрогобич., 2012
