з рубрики / циклу «про життя»
Поливає життя
негараздами нас,
мов дощем,
кожен день комусь
біди приносить з собою,
там обірветься зойк,
десь залишиться щем,
щось засохне навіки смолою.
Понуртує отут
й полетить у світи,
там знайде не одну
собі жертву...
То чому ж, у душі
так нестерпно болить?...
і радію..
болить- то ж не мертва...
А, коли вже в душі
не залишиться місця
для болю,
переповнена чаша
не проллється сльозою,
а каменем стане
заберу усі дні,
усі болі свої із собою
і піду за межу....
там мене вже
ніщо не дістане...
25.08.2012
