29.08.2012 00:57
-
162
    
  9 | 9  
 © Ем Скитаній

Відлунням відгукнулася печаль...

Відлунням відгукнулася печаль... тривірш.

1.

йдеш назавжди?.. що ж, бувай.

від кохання до кохання

шлях короткий обирай.

але все в житті оманне.

я махну тобі услід

вже чужій і рідній наче -

хай щоб легко шлях проліг,

сяє хай зоря удачі.

тільки все ж прийде пора

сліз від розпачу і зречень.

зблякне раптом мішура

в повсякденній колотнечі

і крізь стиснуті вуста

зрине крик розчарування -

гинуть мрії, пом`ятай,

у бурхливім океані.

що ми значим - я і ти? -

тимчасовості не вічні.

і крізь шторм знегод гребти

лиш всього закон космічний...

говори, не говори -

не повернеш вже минуле.

Бог нам свідок угорі,

час кохання ми відбули.

чи було воно, чи ні -

то є загадка нам лише,

в Літу канули ті дні -

таїну собі залишим.

...йдеш назавжди... прощавай.

хай щастить тобі в усьому.

тайкома мене згадай,

як зупинишся з утоми.


2.

ніколи ще так легко не складались

віршовані рядки на самоті

про сум і радість, про туманні далі,

про сяйво зір й світанки золоті,

про шепіт твій і ласки несказанні,

і про твоє останнє "прощавай"...

коли було! згадалося кохання.

що в серці є, то, кажуть, не чипай.

та іноді усі твої цілунки

душі моїй спокою не дають,

настирно стука спогад в серце лунко -

ті дні в мені, палаючи, живуть.

ах, з ким тепер ти в насолоді танеш,

у пристрастях з ким млієш до світань?..


3.

вже пізній час. я їду у трамваї,

який дзвенить, іскриться у дротах,

у русі неквапливому співає

до міста, що в яскравих кольорах.

і раптом - погляд твій з моїм зустрівся.

рукою я торкнув холодне скло.

мені ти усміхнулась, я підвівся.

не знаю й що на ноги здійняло -

бо на ходу з трамвая я зіскочив...

але на мене ждала дивина -

твою чарівну усмішку і очі

неонова висвічує стіна...

що то було?.. що душу так стискає

в осінню ніч з печальними зірками?!.


P.S.

може так воно вже судилось...

і, зітхнувши, дивлюсь у зем.

а таки мені, певно, снилось -

ти і я, і життя усе.

і душа моя рветься навпіл,

оковитою не сцілить...

хай кохання оспівують жаби

на озерах у сонця мідь.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 31.08.2012 00:02  Лідія Яр => © 

чарівно. Сподобалося усе.
Закінчення, своїм ритмом нагадало Єсеніна...
(просто раніше дуже любила його вірші)

 30.08.2012 21:54  Сашко Новік 

класно. в другому мабуть усіх такі питання інколи турбують. сподобалися жаби в міді)

 30.08.2012 13:06  Андрій Гагін => © 

Гарні вірші!

 29.08.2012 14:33  © ... => Тетяна Чорновіл 

якби їх було три, то я, напевно, віршиків вже не писав би... дякую за "красиво і сумно".

 29.08.2012 14:32  Ірина Затинейко-Михалевич 

болючий Ваш осінній жаль...і такий зрозумілий...до кожної коми...чудові поезії!!!!

 29.08.2012 14:19  Тетяна Чорновіл => © 

Красиво і сумно... Чомусь захотілося почитати вірш винуватиці смутку. Чи тут три винуватиці?

 29.08.2012 13:39  Недрукована => © 

Гарно і дуже чуттєво!

 29.08.2012 13:01  © ... => Деркач Олександр 

дякую, Олександре. намагатимусь і надалі не розчаровувати Вас.

 29.08.2012 12:58  © ... => Володимир Пірнач 

дякую за плюс.

 29.08.2012 12:51  © ... => Ницик Андрій 

щіро вдячний!

 29.08.2012 12:50  © ... => Каранда Галина 

дякую за високу оцінку.

 29.08.2012 10:36  Деркач Олександр => © 

Чудово, чутливо, майстерно!

 29.08.2012 10:35  Володимир Пірнач => © 

І мені сподобалось.
Гарний текст.
Плюсую.

 29.08.2012 01:39  Ницик Андрій 

Красива історія.

 29.08.2012 01:15  Каранда Галина 

гарно