Самотня калина
Зав`яла калина в лузі над водою,
Калині немає зовсім покою,
Весною дівчата білий цвіт ламають,
Тим цвітом білим коси прикрашають.
Лиш осінь настане, лист пожовтіє,
Над водою калина ясно червоніє,
Хто йде над водою до неї звертає,
Гілля тоненьке калині ламає.
Росте сиротою вона над водою,
І дивиться в воду калина з журбою,
Одна лиш вода про її горе знає,
Калина ночами з нею розмовляє.
