Намисто
намисто Орантою зронене
в чагарях поміж схилів скелистих -
воно тихо розбилось і стало
водою прозорою й чистою,
що розлилася рікою.
обернулись в озЕрця ті бусинки,
що з кільця розлетілись розбитого.
їх не стала шукати Богиня,
самоцвіти збирати розкидані,
а пішла собі далі стежиною
у турботі якійсь, у зажурі
(чи побачила раптом ці землі
в майбутті незбагненно далекому?).
по степах неозорих розсіяла
сухоцвіт і полин із волошками,
порзсіяла маки і мальви
й лиш на мить зупинилась в задумі
і продовжила путь свою далі.
а нової ріки не помітила,
в невеселі думки так поринула...
звіриною і птаством багаті,
ліси і степи знемагали
від буяння рослинного світу -
і ніщо тут не віщувало
про занепад, біду і неволю...
гіллям оторочені очі,
синє небо по вінця зіниці
і від краю до краю, до обрію
метелики змахують крильцями
пилок з квіточок різноколірних.
вітерець і співливі пернаті
на смарагдових вітах гойдаються,
хмарочки у перлинному віялі
розлетілись просипаним пір`ям -
і не зчулись як звіяні віями
зором ока жовтого сонця,
що у синьому
тане
намисті...
