10.09.2012 17:36
-
333
    
  5 | 5  
 © Ем Скитаній

роздум про мову.

роздум про мову.
Репліка.
І все таки наважився втретє надрукувати це - мовне питання завжди актуальне чомусь у нас. Думаю, воно вчасне і зараз, у передвиборчу компанію - хотілося б, аби ми, обираючи, обирали дійсних, а не маскарадних українців до влади... Ну, от! Не бажав політики, а все одно політизувався. Вибачте.

погублено багато

імперіями нас,

а, все ж, повинні дбати

про мову повсякчас -

в ній нації державність,

наш розум і душа,

наш біль і наша слава,

принижена, на жаль.

і прикро, що сучасність

тут схильна до вагань,

тому й зітхаю часто,

сідаю до писань.

не знав, що, як зістарю,

звернусь до віршувань

в надії, що не марно

зроню вірша у хлань -

а може надрукують

в часопис там який

і всі мене почують -

сусіди, земляки...

а, як мене, їх збурить

державних стан речей,

ото й в пригоді буде

сумний роздум оцей,

що міститься у вірші

про славний наш народ,

про мову неутішну,

про інше все...

так от,


хто з принципу, від люті,

хто з ліні, просто так -

зреклися мови люди,

зійшли на аби як -

на суржик, чи на роську -

як вийде на яку

і смокчуть мовну соску

антИдержавницьку.

...а все з часів "петровських",

кривавих в землях сих,

"дєльож" великороський

на "чуждих" і своїх.

затим заборонили

на мові молитви

і друкування книги,

загарбали церкви

і Україну в путах

замордували, злі...

"насильно мил не будешь" -

забули москалі.

вони за три століття

так і не спромоглись

цю землю зрозуміти,

хоч долями сплелись -

сахаються від мови,

їм нація "претит"...

не скажеш безтолкові,

але ж так триста літ!

а ми "язик" їх знаєм

і це нам плюс, не глум,

хоча й проблему маєм,

трагікомічний сум -

коли вже є держава,

державна мова є,

ми протестуєм жваво,

нас мова дістає.

сорочку рвем на грудях:

"тут ксенофобія!

довольно мОзгі пудріть!"

...в якій державі я...


вивчаєм східне слово

і хінді, і іврит,

і європейські мови,

а як свою, то - гид...

і бізнес, і освіта,

і шоу, і бутик,

і урядова світа...-

все користа "язик".

їм зручно так, престижно(?),

багато знають слів.

по українськи ж - "стидно",

вони для селюків.

глузують, що на мові

читати нема "шо",

в селі їй місце кльове,

"там катит харашо".

неправда! книг чудових

багато є у нас

на українскій мові -

читай у вільний час.

хіба що тут, на сході

(та і на півдні теж),

ту книжку при нагоді

тепер і не знайдеш.

чому книжок не стало

на українській враз?

відраза до читання,

чи є такий указ

(а скрипка не остання

у уряду якраз)?..

суттєвіше питання

до бізнесу і нас.


а те село... хто бачив?!.

то це ж сама печаль!

душа від болю плаче,

сльоза стоїть в очах.

і з вуст зринає слово,

відчАй на цьому тлі -

в недбалості до мови

й зневага до землі.

благаємо, наївні,

привладних крадіїв

любити Україну,

не мучити її.

не вбий! не можна красти! -

заповідав Господь...

не знищуйте, будь ласка,

державницьких клейнод:

традиції, духовність,

національне все

і українську мовність,

і батьківських осель...

...але благальний знову

наш захлинувся глас,

бо "за падло" їм мова

і не сприймають нас.

бо зовсім не потрібна

держава "пацанам"

як українська хлібна

земля від Бога нам.


а ще - цей чортів суржик,

цей покруч, мовне зло...

наш інтелект він сушить

і робить з нас трухло.

на побут і культуру

паскудить вже давно,

а ту ж літературу

затягує в лайно.

і москвофіли нові

у душу нам плюють,

хохлятство в паранойї

об мову ноги труть.

і українці наші -

вже й наче не раби! -

спілкуються на "раші",

все "тіпа как как би".

обізнані на мові,

не лізуть на рожен -

бо вже не колискова,

не рідна зовсім вже.

їм байдуже якою

під носа дулю тнуть,

аби дали спокою,

не збуджували лють.

мовляв, ми поступово

до мови перейдем

із вірою у Бога,

в прийдешній світлий день...

байки то все! дурниця!

бо ми такі вже є -

забруднюєм криницю,

з якої воду п`єм.


про змислену еліту

я взагалі мовчу -

світоглядні каліки,

принаймі котрих чув.

тут хамство московитське

і чорні матюки

давно вже стали світські.

хизуються ділки.

говорять православні,

а в душах темна тьма,

поваги до держави

й до нації - катма!

і то біда країні,

де править на місцях

чинвник - злодій! в чині!!! -

у хамстві й хабарях.

яка патріотичність!?!

духовності прогрес...-

тут суто меркантильність,

моральності регрес.

жаліються в промовах

"вожді" за наш розор -

їм радше не до мови,

а чути б слізний ор.

від розбрату й розбою

їх кидає у раж -

а те, що ниций побут

й до мови саботаж,

плюндрує Україну

і націю ганьбить

всілякі з того кпини -

на те їм розум спить.

банальне лицемірство,

амбіції, брехня

є політичним змістом

сьогоднішнього дня.

та обираєм знову

все тих же керунів

зрадливих, дурномовних,

всіляких кольорів...


така ось, бач, картина

малюється у нас.

росте собі дитина,

в державі дикобраз -

він "как би" у гламурі,

він "как би на понтах".

бо, дійсно, "блін, в натурє" -

ходити у хохлах?..

тому і чха на мову,

"по фєнє" більше звик.

вести отак розмови

могутній вчить "язик" -

ним бавляться у Раді

майстри-балакуни,

поважні тьоті й дяді,

в законі брехуни.

із мовою в "разводє"

попса... і сміх, і жаль -

адже ж, бо наша, в моді,

але - чужа... чужа...

така ось, бач, картина

виходить на цей час -

велика Україна

втрача маленьких нас,

терплячих, не байдужих,

розбурханих, живих,

у мудрості не дуже,

зате вже дуже злих.

і хто зна, що там буде,

чи доброго діждем,

коли себе забудем,

із пам`яті зітрем.


нова шуткує ера,

по Україні стрел -

в імперіях не вмерла,

то суверенна вмре.

підкинув сюди хмизу

наш "стомлений" поет -

зглаголив, мов по книзі

здекламував сонет:

"давно вже пів країни

відрізати пора

від сходу України

до сивого Дніпра.

культіпкуваті станем,

зате чіткіший стан.

в додачу Крим віддати -

бо він нам на хрена?..

і заживеться в хаті

по європейські нам.

а тих, що патріоти,

чекаєм - хліб та сіль,

їм раді - ми не проти,

хай їдуть звідусіль..." -

отак нас відділило,

змело мов те сміття

наївне, світле, миле

поезії дитя...

і ми усе гламурим

зі сміхом на вустах,

заводимо амури

із вогником в очах.

а щей як затанцюєм -

на крилах аж несе!

співаємо, працюєм -

як наче добре все...

а в серці біль і смуток -

з`їдає душу тля! -

так вірилось в здобуток,

але горить земля.


двомовності примара

вигулькує не раз -

не надбання, а кара

на не долугих нас.

думки мої німіють,

немов би я ще сплю -

про федеральність мріють

на втіху москалю.

не вірю, чути страшно

про малоросів план -

бо то є мові зашморг,

для нації - капкан

(канкан, до рими слушний,

танцюють на труні

чорти і нашу душу

цькують у казані).

страхи ці недоречні

ховаю у собі -

немає сил на спречки

й супроти глупства бій.

від того і зітхаю,

усе оце бубню,

коли я спать лягаю

і коли навіть сплю.

і сни ті як наспрвді -

ні вийти, ні втікти

і в них я безпорадний -

де вихід?.. не знайти.


...дошукуючи слово,

я ненароком склав

вірша на захист мови,

а біль не вгамував.

бо нація зникає

без мови в сірій млі,

хоча й державу має

тут, на своїй землі...

сприймає серце з болем

такі слова сумні.

спадає тихо попіл

на голову мені -

самі в усьому винні,

своє не вберегли...

о, ця ганьба щоднини!

чи збавимось коли?.....



2007-2010рр., січень 2012р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 11.09.2012 16:34  Лідія Яр => © 

болюча тема, болючий вірш-роздум. Мабуть нам з цим болем жити віки і дітям і онукам...а, може їм уже не болітиме це, може"пофігу" буде... нам ще хоч болить і то добре.

 11.09.2012 09:55  Деркач Олександр 

Болючий твір, і надалі буде таким, інформативні коментарі і надалі будемо вести розмови про це саме, ніколи нічого на краще не зміниться, може тільки на гірше...

 10.09.2012 23:07  © ... 

дякую усім за відгук. бачу, нічого не змінилося від тоді, як я друкував цей вірш уперше... чи доживемо до тих часів, коли мовне питання перестане бути актуальним для одних і дражливим для інших?.. я, мабуть, вже ні.

 10.09.2012 22:31  Каранда Галина => Суворий 

пересічний українець апріорі не може боротися за незалежність. Відстоювати можна більш конкретні й нагальні потреби. Поки людині комфортно, вона бунтувати не буде. Бунтуватиме, коли прижмуть. Як приклад - недавні виступи чорнобильців, підприємців і т.д. Незалежність в даному випадку поняття абстрактне. Я її не відчула за ці 20 років. Адже економічно ми увесь час були змушені комусь кланятися. а щодо метикових крадіїв - згодна. все було добре прораховано. Наприклад - приватизація... Колись, но початку 90-х у нас в селі ссуди видавали - типу кредиту сучасного. Прості люди, звісно, боялися їх брати, бо ж чим платити, як і з зарплатами вже затримки почалися. А ті, хто був "в курсі", побрали великі суми, накупили машин-квартир. Десь через три місяці гроші обезцінилися, пішов лік на мільйони, і ті ссуди з однієї зарплати віддалися, ще й залишилося. звісно, перерахунду на індекс інфляції ніхто не робив, бо так і було задумано. так радгосп-мільйонер став бідним, а кілька людей - багатими. Це екстраполюється на всю державу. і саме для цього й потрібна була декому незалежність.

 10.09.2012 22:24  Марієчка Коваль => Суворий 

класно ото ви пишете). то все 112 років.))..

 10.09.2012 21:01  Марієчка Коваль 

не кидайтесь на мене. я люблю укр. мову. але все ж історично так склалось, що вона обмежена і не має звучності і впевненості в деяких сферах ... не мені судить.

 10.09.2012 19:20  Марієчка Коваль 

прочитала все, але оце в перших рядках .." принижена, на жаль"... давайте жити все ж без оцих песимістичних нот. ну що вони дадуть? просто жити і працювати на благо наших менших поколінь, які побачать всю велич не лише мови, а й країни в цілому.. в нас проблема ширша мови, набагато... справа в сприйнятті нами держави, а не мови. патріотизм то пусте слово, якщо всі ми сидимо і зітхаємо. всі. і не треба жаліть мову, мов багато у нас в країні. і всі вони хороші, і всі люблять свою. Якщо ж в нас в країні буде багато держав і ні одна не поступиться, то спільна мова нічого не вирішить, на мою думку, вона нас не об єднає.

 10.09.2012 18:17  Тетяна Чорновіл => © 

Вражаючий твір! Читала, і боліло разом з Вами! (((
Дякую за патріотизм в нашій бідній знедоленій державі!
Не буду більше нічого говорити!
Чудово!