все не так, як ввижалося досі,
все розвіялось наче той прах...
у душі моїй хмуриться осінь
разом з тучами у небесах.
із зневір`ям міцнішають узи,
прикіпіла до серця печаль
і стурбованим поглядом музи
у мовчанні виказують жаль.
і життя все здається не дійсним,
не моїм воно наче було... -
там кохання безмежне і чисте,
там панує добро, а не зло.
там надія і мрії, і віра -
все налагодиться без турбот.
а тепер ось тій вірі навкірно
гірка посмішка кривить мій рот.
у питанні я мучитись мушу -
як то міг помилитися я?..
осінь плаче у стомлену душу,
темним саваном вкрита зоря.
...вийшов з хати в осінню негоду.
мжа спадає у сірому дні.
я, мабуть що, нап`юся сьогодні,
загублюся у хворому сні...
