Коханій Осені
В саду моїм дівча янтарнокосе,
З рум’янцем яблуневим на щоках,
Окрайцем рані походжало босе
По літа жовтолистих черепках
Вуста її всміхались калиново,
Блищала синь тернова в рамці вій.
Туманний аромат стеливсь грушово ,
Лозою вниз по шиї восковій.
Лілейна сукня ткана з павутини,
Останньої теплині промінців,
Лишала на розп’яттях конюшини
Слідочки із росистих леденців.
- «Зажди!» - гукнув. Та хуліган вітрисько,
Ревниво підхопив моє дівча,
Навісив хмари над садочком низько
Й журавликом полинув до ключа.
