Микола Чат Претензія на осінь
Вхолола спека. Тихо на плечі,
Котом муркоче вересень підпалий.
Листок, вже не живий, ще не опалий.
І посвист крил… Але, ще не ключі.
Сталистий натяк на свинцевість хмар,
Короткий дощ, як задум на протяжність.
Сопіння вітру, так, ще не куражність,
ЗахОду пал з позОвом на пожар.
З шкаралупиння визирнув горіх,
Пливе в нічному небі літній спогад.
Розсвіт туманно припускає здогад,
Що осінь вже ступає на поріг.
08.09.2012 18:50 Ірина Затинейко-Михалевич |
 Ювелірно-гарна поезія! Вереснево-золота! Багата! Як сама богиня-осінь!!! Вдячна за такий вірш красивий! |
08.09.2012 17:19 Лідія Яр => © |
 хоч претензія, хоч осінь, а гарно дуже. |
08.09.2012 11:04 Тетяна Чорновіл => © |
 Красива ніжна лірика ранньої осені :)) Вересень муркоче котом на плечі... :))))))))) Образно дуже! Зразу уявився, не маленький, а такий чималий котисько... Чудово. |
08.09.2012 08:50 Деркач Олександр => © |
 Поетичний натяк)) |
08.09.2012 00:38 Каранда Галина |
 красиво |