Дорогичин

Лати сталеві, гострі списи, 

На білих туніках мечі і хрести – 

Рицарське військо рушає в похід: 

Орден Тевтонський прямує на Схід. 

Місто над Бугом – добрий почин – 

Штурмом захоплено Дорогичин. 

Конрад з Мазовії – тевтонський васал – 

Гордий, що руську фортецю здолав. 

Древнє Підляшшя – Руська земля: 

Віднині це вотчина «війська Христа». 

Хай начуваються єретики: 

Для них хрестоносці вогонь принесли. 

Крові потоки, стогін людський – 

Несуть окупанти порядок новий. 

Хто захистить православних слов’ян – 

Нещасних беззбройних міщан і селян? 

Плаче Підляшшя гіркими слізьми: 

«Де ви, славетні руські князі?» 

Плачуть малеча, старі і жінки – 

Ждуть порятунку від руських полків? 

Звістка тривожна в Галич летить. 

Там на престолі Данило сидить. 

Воїн хоробрий і мудрий політик, 

Він хрестоносців здатен розбити. 

В день березневий лід рве мости –  

Стали у полі червлені щити  

На землю Підляську гордо ввійшли 

Галицьке військо й волинські полки. 

Став проти них із раттю в залізі 

Бруно – магістр суворий і грізний: 

«Бійтесь, слов’яни! Наші списи 

Знищать слабенькі ваші полки!» 

Довго тривала битва гаряча, 

Та все ж усміхнулась Данилу удача 

Рицарське військо розбите до скону, 

Бруно до руського втрапив полону. 

Радіють Підлящщя, і Галич, й Волинь: 

Звільнено гордий Дорогичин . 

Впиши, літописцю, в свої сторінки 

Руськую славу - хай гримить на віки! 

Івано-Франківськ, листопад 2009р. - січень 2010р.