БЕЗКРИЛЛЯ
з рубрики / циклу «ГУМОР»
Хто має справжні крила, той летить
В стрімких небес казкові далі дальні.
А я сиджу. Бо в мене віртуальні.
І віртуальна муза теж сидить.
Жде, що комп’ютер знову запрацює,
Й злетіти ще раз нам поталанить.
Та Інтернету віртуальну мить,
Мабуть, не варто згадувати всує.
В безкрилля стрес над нами обома
Сміятись час летючий має змогу.
Торкнусь лопаток… Ні! Нема нічого.
І навіть музи десь уже нема.
Знов хитрий час єхидно провокує
Іти без крил у хмари навпрошки,
Де муза скибку місяця смакує,
Випльовуючи зорі-кісточки.
