Сентиментальний ноктюрн
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
Де стелить осінь в мить нічної ліні
Перини хмарно-сірих розмаїть,
Вербичка юна в місяця промінні,
Як в ореолі срібному стоїть.
А вітер буйством грізного пориву
До деревця вирує навпрошки,
Притишено вплітає сяйво в гриву
Й заносить на тополь стрімкі вершки.
Ступлю крізь сонні мороку примари
У місячну тремтливу дивину,
Сполохаю вербички юні чари
І трішки срібла в пригірщ зачерпну.
Нічого ніби в пригорщі й немає…
Лиш дивне потепління на душі
Хвилює серце, трепетом проймає
Нуртує в світанковому вірші.
