Крізь ніч незбагненно тиху...
Ноктюрн
Зимовий вечір скрадається по снігу,
Тремтить у люстрі притишеного озерця
І завмирає в солодкій знемозі серця
Аж там, де сонце рожеву ятрить жагу
Окрайцем неба.
А ніч морозить зашерхлі дива казок,
Між хмар сипнувши студених зірок коралі,
Наш сон колише в дрімотному задзеркаллі.
Не заблукати б. Бо сну того ще разок
Вдихнути треба.
Це зовсім близько – між зорями навпростець,
Сніжком минути зневіри ламкої кригу…
За вдихом видих, крізь ніч незбагненно тиху,
У даль безмежну на віддаль биття сердець
Спішу до тебе.
