Сум’яття
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Цей недоречний вибух почуттів
Сприйняти важко… Легко в нім тонути.
Ще легше тут, на піку, враз збагнути,
Про що листок опалий шелестів,
Як з віт злітав приречено додолу.
Чи ж вартий кволих шелестких зусиль?
О, щедра осене, залиш мені мій біль,
А разом з ним цей скарб – надію кволу!
Ту, що в душі спроможна зняти вир,
Примусити нежданого чекати,
До бунту серця спраглого звикати,
Що вперто стугонить: – Повір… Повір…
Про що світанку шал палахкотів?
Чим сни ятрила недопита кава?
Пробач, благаю, осене ласкава,
Цей недоречний вибух почуттів…
