«Ми хочем жити!»...
Дерева плачуть гірко слізьми золотими
Та є такі, що й плакать їм не сила –
В Шевченка парку познущалась влада з ними.
Надії покидають їх і сили.
Немов могилу їм розрили там дорогу:
Гряде комунікацій всіх заміна.
Корінням зраненим і вскритим б’ють тривогу
Там липи, наче впали на коліна.
Пилою висне над їх головами страта.
Не користь з них й краса, а перешкода
У прокладанні навпростець шлях депутатам.
Що їм ті липи?! Буде хоч колода?!
А ті зневірені кричать знімілим криком,
Гілля схиливши, молять в перехожих
Про захист свій. В розмові з кожним чоловіком..,
Шукають в них до себе небайдужих.
«Ми хочем жити!», «Порятуйте!», «Нас вбивають!»,
«Допоможіть!», «Не дайте нас згубити!»,
«Ми кисень ваш!», «Ми ваші тіні, що зникають!»...
Та схаменіться ж!!! Дайте шанс їм!.. Жити.
