В ОСІННІХ НЕПРИКАЯНИХ ВІТРАХ
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
В осінніх неприкаяних вітрах
Лишив хтось серце, більше не потрібне.
Ще тепле… Тільки в паморозі хрипне,
Пульсуючи в світанок дикий страх.
Крізь пелену байдужості глуху
Все стугонить щось між поривів вітру
І в падолисту золоту палітру
Розтрушує провин своїх вагу
Якби шукав хто, то могло б знайтись…
Чиє воно? Нікому не цікаво.
Крізь клапани з дощем лише ласкаво
Надії цівка цебенить кудись.
“Він мене любить” – сподівань росток
У холод пробивається невдало….
А може то й не серце трепетало,
А тільки вітром зірваний листок.
.gif "{#}")
