маленька СМЕРТЬ
І тисячі облич
На мене дивляться згори.
Вони, мов судді надімною
І серце не дає спокою
Колотиться у грудях, б’ється
У скронях кров’ю обдається
І я чекаю цього суду
І шепіт тихий за спиною
Що у вухах дзвенить луною
Все наростає…
Чути крик...
Та то кричить душа від болю!
Той шепіт стихне
І обличчя, що грізно дивляться у серце
Десь дінуться
Я залишуся
Самотня в осуді й обмані
А серце битись перестане.
