Каранда Галина Мжичить сірість потихеньку осінь...
Мжичить сірість потихеньку осінь,
Із листочків скрапує печаль,
І життя уже не стоголосе,
А один тягучий щемний жаль…
Заховавши просинь між тумани
Мрякою упало небо ниць…
Утопивши сльози наші марні
В глибині знеславлених криниць.
Лубни, 30.10.12
03.11.2012 15:37 Андрій Гагін => © |
 Вірш пронизаний смутком, але гарний! Мабуть це осінь так впливає! Сподобалось! |
31.10.2012 12:13 Ірина Затинейко-Михалевич |
 ах...поки я застрягла у перевірках прокуратури - тут такі родяться справжні поезії!!!! |
31.10.2012 11:59 Володимир Пірнач => © |
 Крутяк. |
31.10.2012 00:09 Микола Чат => © |
 Вищий пілотаж! |
30.10.2012 23:11 Істерична Бруталка |
 Завжди я захоплювалась людьми, що уміють творити пейзажну лірику. У мене це зовсім не отримується. У Вас усе так майстерно.... |
30.10.2012 21:35 Оля Стасюк |
 лаконічно, зате дуже-дуже красиво. |
30.10.2012 16:51 Лідія Яр => © |
 Дуже- дуже гарно, хоч і сумно, особливо про отой тягучий щемний жаль... |
30.10.2012 15:17 Тетяна Чорновіл => © |
 Початок такий печально-меланхолійний... А кінець болючий! Справді! Багато в нас знеславлених криниць! |