Тетяна Чорновіл Молочний ноктюрн
– Чому ти, нічко, раптом стала
Так насолоджено щемка?
– Бо за Молочний Шлях літала,
З зір надоїла молока…
– Де дінеш свій удій, чаклунко,
Молочно-білого жалю?
– У світанкову купіль лунко
Густим туманом розіллю.
– Для чого ж сутінок удою
У лоно річки сиво звис?
– Щоб дикі верби над водою
Вплели його у шелест кіс.
– О, признавайся! Нащо сниться
Ця лагідна туманна мла?
– Я чари зоряні з дійниці
У сонну мрію підлила…
06.11.2012 13:22 Деркач Олександр => © |
 Чарівна поезія, створює душевно-піднесений і в той же час якийсь мрійливо-томний стан, навіть вводить в піднебесний транс, в поетичну нірвану...я серйозно))) |
04.11.2012 15:11 Бойчук Роман |
 Чудовий діалог! БРАВО!!! |
04.11.2012 14:55 Андрій Гагін => © |
 Гарно, цікаво, з несподіваною формою! Дуже сподобалось! |
04.11.2012 14:47 Лідія Яр => © |
 Ще щось таке таємничо прекрасне...Усе до словечка....Магія якась... |
04.11.2012 12:47 Каранда Галина => © |
 ) ага, надоїла!) а нагодувала? ))))))))))))))))) вичистила, соломки підстелила, сіна накосила?:))) чи то хай день робить? хитра нічка, зорі доїти)))))) |