Дідусь
Дідусь розказував мені,
Як воював він на війні.
Перед війною – красень був…
Гуляв.., кохав.., на мить забув…
А щоб пом`якшити вину,
То добровольцем – на війну!
Як і його товариші,
Він воював, писав вірші,
Листи-трикутники в село,
Хоч звідти довго не було…
Пеклося серце, і душа,
Він воювати поспішав:
Громив жорстоко ворогів
Серед дощів, серед снігів,
Серед квітучої весни,
Забувши молодість і сни…
Тяжкі були війни роки, -
Дід залишився без руки…
Осколки носить у собі,
«Придбав» він їх у боротьбі…
Часто ворушаться вони..,
Хоч скільки літ вже без війни…
Лише у снах тепер вона,
На скронях діда – сивина…
А одягає ордена,
Коли до нас іде весна.
Коли вертають журавлі,
Й тюльпани квітнуть навесні.
І червоніє, мов з вини..,
Та надіває ордени
Під шум легкого вітерця, –
Всі нагороди – до лиця!..
Але хіба заради їх
Ледь не позбувсь років своїх? –
Мій дід за щастя воював,
В обіду край свій не давав,
За волю, мир і за життя
Він воював без каяття.
Сьогодні діда обійму
І тихо так скажу йому:
«Тебе я мушу берегти,
Де був би я, якби не ти?.»
м. Ромни, 07.11.12
