До самої себе
До самої себе – і мокро, й слизько,
До самої себе – і далеко, й близько,
До самої себе – крізь вітри і терни,
До самої себе – вітер не поверне…
До самої себе – йду я спозарання,
До самої себе – через покаяння,
До самої себе – горами крутими,
До самої себе – через літа й зими.
До самої себе – тихою ходою,
До самої себе – снігом і водою.
Якщо ж заблукаю серед зір і неба, –
Може, хоч на старість я дійду до себе…
***
Лоскоче липень лагідне латаття,
Воно вітає вранішні вітри…
Пливе принцесоверба в пишнім платті,
І так прекрасно – що не говори!
Виблискує вода вином вогнисто,
Повітря пахне піняво-пусте…
Нижу на нитку наживо намисто,
А в серці гордість повниться й росте…
Кажи, красо, кого кому кохати?
Скажи скоріш, сідає сонце спать.
Давно-давно дивуюсь диво-садом,
І слів нема, щоб вголос це сказать…
Люблю! Люблю! Любов ласкає літо,
Душа додому дивиться дарма…
Пливуть в повітрі привиди-привіти,
І вже у душу проситься зима…
м.Ромни, 07.11.12
