Меланхолія
Важкий, похмурий настрій, сум, туга -
Ти вже бо втрачена, та ще не пережита
На серця рану, сипле сіль нудьга
Воно, немов той жайвір поміж жито,
Затріпотівши крильми, каменем паде
Як тільки тебе бачу... Завмирає
На мить мій подих, болісно гуде,
Щемить в душі, розпука пробирає
Від мозку до кісток. І чутно звук:
Неначе пташка б`ється в дверця клітки
З останніх сил, не тямлячись від мук
На волю прагне вирватися... Звідки
Я знати міг, що почуття згорять -
Взаємними не стануть (і не стали)
Зігрівши душу, душу спопелять
Скалічать серце, закують в кандали
Наївну пташку, в клітку. Все одно
Надіявся на краще... А даремно
Хоча відкритим навстіж є вікно
Душі твоєї не розглянеш - темно
Надіявся. А ти й не помогла
Назустріч ані кроку не зробила
Дивилась тільки, як горю дотла
І мовчки грілась... Так і не згасила,
Залишила страждати в незнанні
Напівживого, крила поламавши
Нелегко хоч піднятися мені,
Проходиш мимо, руку не подавши
Знай - довго так тривати не буде
Ще сплине час... Я виживу без тебе
Мине образа, мить гірка пройде
Та більш ніколи в твоє синє небо
З колосся житнього, що ген шумить
У чистім полі, де червоні маки
Любов моя, мов жайвір, не злетить
І не підніметься... Не зможу-таки
10.11.12
