Не сказано ні слова
Не сказано ні слова із того,
що серце десь підслухало – й забилось!
Не викликає сумнівів й тривог
Не те, щоб крок :
його відсутність, його квапливість
куди іти є повід чи можливість…
Хто задніх не пасе?
Чіпляється за шлях,
за кожен його метр?
Хто все руйнує на очах?
каже : «це –пусте…» -
життя чи смерть?
Ми в їх полоні.
Й мов на долоні
моє майбутнє ,
моє минуле :
терпкі на дотик,
сліпі, мов куля.
Я поміж ними.
Мов на розпутті.
Й так кожен день…
Й за кожним таким днем
ілюзії з законів й теорем,
дбайливо зметені докупи. –
Їх люди куплять!
Уже у черзі. –
Достатньо у однім ковчезі
вони наплавались, зашкутильгались…
вдихаючи тісняву і сморід
свободи замість,
їх залишки, їх рештки
плили не «до» -
змогли лиш «від»…
й ховали в хвилях слід
та не сховали болю.
…Гра в «монополію» … -
Набридла!
Задекларовані «панами» в «бидло»
сказали : «досить!!!» -
Вони не просять.
До демократії стандартів
тепер ідем !..
Сьогодні, завтра…
Й так кожен день.
Й за кожним таким днем
ілюзії з законів й теорем,
дбайливо зметені докупи. -
Їх люди куплять…
Уже у черзі.
У пошуках матерій, їх прогресу
вони поплили, пошкутильгали.
Кожен сам по собі.
Кожен сам за себе.
Уже з утроби.
Уже до неба… -
Хто на чім,
що має під руками :
у кого до сонця ключі,
у кого на шию лиш камінь…
А в кого те і інше :
не виміряне грішми
чи їх відсутністю – кохання…