18.11.2012 01:56
-
160
    
  3 | 3  
 © Ем Скитаній

Окрик

Окрик

"подь-гев! по ле-гев!" -

наче пропадає,

серце крає той рев,

душу вивертає.

"подь-гев, по ле-гев -

раптом зашепоче,

кине жалібно - гей..." -

в ніч у зорі очі.

"подь-гев, по ле-гев

до мене...і швидко.

бачиш, небо яке?

нічого не видко.

бо зірки, місяць теж

до кишені склав я...

тому темний цей степ,

де гуляли славно.

де кіньми всю траву

витоптали в герці.

...гетьман тут булаву

загубив, здається... -

поклав руку на грудь,

видохнув в останнє -

тяжко дихати тут,

в темряві омани." -

...як з"явивсь, так і зник

окрик дивний краю.

я у думі поник,

серце болем крає...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.11.2012 19:04  Наталя Данилюк => © 

Гарна Ваша дума!Подобається Ваш своєрідний стиль,пане Скитаній.

 18.11.2012 19:54  Сашко Новік => © 

круто. сподобалось. і картинка по приколу, навіяла піду відаху пошукаю

 18.11.2012 14:53  Тетяна Чорновіл => © 

Окрик той з давнини... Мабуть, хотів попередити про щось нащадка, а лиш устиг розтривожити....
Буває, ніби скрикне хтось, обертаєшся, нема нікого...
Ті окрики правдиві надзвичайно...

 18.11.2012 13:22  Деркач Олександр => © 

Жалібний окрик, темний степ, загублена булава, останній видох...відчуття втраченої ВОЛІ...