21.11.2012 13:40

-

211

6 | 6

 © Наталя Данилюк

Надвечірок

Облетіла,  мов  сон,  безголосо

Журна  липа  в  намисті  краплин.

Перестиглим  терпким  абрикосом

Закотилося    сонце    за    тин.

На  пахучу  розпатлану  тую

Діамантами    впала    роса.

Ну,  чого  ж  це  я  знову  сумую?

Днів  останніх  журлива  краса,

Наче  легіт  між  трав,  проминуща.

В  надвечір`ї  обвуглився  сквер,

Розіллялася    кавова    гуща

На    посріблені    таці    озер.