Наталя Данилюк Коли зачиниш за собою двері...
Коли зачиниш за собою двері,
Не озирайся на прощання, йди.
Пекучим болем зринуть на папері
Твої ще теплі тліючі сліди...
І не розквітне вишня посивіла,
Коли прийде заквітчана весна.
Я стільки слів промовити хотіла,
Та обірвалась зрадницьки струна,
І вже на поклик мій не обізветься...
Зима в душі, за вікнами-зима.
Скільки зірок на небі твого серця,
Та для моєї місця там нема.
20.11.2012 19:38 Тетяна Белімова => © |
 Зворушливо і дуже гарно! |
20.11.2012 00:49 Марієчка Коваль |
 Гарно. |
19.11.2012 23:58 Тетяна Чорновіл => © |
 Гарна, журлива поезія, хоч і з нотками безнадії... А де тієї надії набрати.. |
19.11.2012 23:04 Микола Чат => © |
 В поезії завжди "очаровашка" |
19.11.2012 21:42 Деркач Олександр => © |
 Скільки зірок на небі твого серця, Та для моєї місця там нема. - нерозділене кохання, зрада, у Ваших творах не вперше. Якщо особисте - співчуваю, знайоме, нічим не завадиш...Мене зраджували, я зраджував (я просто закохувався)))...Написано ДУЖЕ гарно. ...а де музика!!!хочу музику!!! БЕЗ МУЗЫКИ ТОСКА!!! |
19.11.2012 19:32 Каранда Галина |
 гарно, сумно... |