Листопад сів на пеньку
з рубрики / циклу «Про Природу»
Листопад сів на пеньку,
З груднем мову вів таку,
- Ти бачиш, як ми працювали,
З братами мить не спочивали.
В коронах всі дуби стоять,
Золотим листям шелестять,
Земля вся золотом покрита,
Спить, мов дитя сповита.
А ти зненацька тут з’явивсь,
Памороззю весь покривсь,
Замерзла річка і ставок,
Веселих назбирав діток.
Веселися з ними на ковзанах,
А я ужахаюся у снах,
Навіщо я так працював,
Щоб ти все взяв і змарнував?
Грудень щиро засміявся,
- Чом ти так розхвилювався?
Від того сміху пішов сніг,
Впав листопадові до ніг.
Покрив те золото він вмить,
А той сидить і весь тремтить,
– Чому ж ти так скажи жартуєш,
Невже не бачиш і не чуєш.
Що я сиджу і замерзаю,
Робити, що скажи не знаю,
– А ти іди і спочивай,
Та свого часу знов чекай.