СЕРЦЕМ ЧУЮ…

з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»

Серцем чую – край ночі знов вірш щемить

Не прожити – зболіти я мушу мить,

Раптом рветься душі запальна струна.

Тонко надто. Що ж, знаю, моя вина…

Винна! Винна! Та хтось же цього хотів?!

Як злетіти за межами відчуттів?

Вибухає вже й крику страшна межа.

Чуєш, серце? Кричати не можна! Ша!

Слів вразливість – на вакууму вітрах…

Хто боїться?! Я зараз забуду страх.

Мабуть мала зболіти цю мить не я,

Та десь часу порушилась течія.

Дивним сплеском відчую всю течію

Й раптом кинусь на ночі щемкім краю!

Не згадаю всіх хаосу веремій.

Знаю тільки, що вірш цей – до болю мій…

Візьміть участь в обговоренні

30.11.2012 01:08 Марієчка Коваль

Чудово! Беру собі в папку.

29.11.2012 11:52 Бойчук Роман

Круто! Так є - пильне око поета, як вже закарбує у пам"яті якусь дивовижну, невловиму простому пересічному мить, так і не дає спокою допоки її не виплеснеш на папір чудовим творінням! Браво!

Проймає...

29.11.2012 02:29 Аніла Емпл

щиро і пронизливо...

Мабуть мала зболіти цю мить не я,

да, читаючи, думала, що це не Ваш вірш, тобто, не схожий на Вас... Лише отой вигук "ша!" довів протилежне... вигуки саме Ви застосовуєте... в потім - останній рядок... Увесь вірш говорить саме те, що й відчувається при його прочитанні... значить, вдало...



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ